Пам'ять † Житія Святих.

[kiy]

"Житие преподобной Марии Египетской

Преподобная Мария была египетской подвижницей. Вот как сама она открыла свою жизнь святому Зосиме, который незадолго до ее смерти встретил ее в пустыне. "В 12 лет я ушла из дома родителей в Александрию, где начала вести порочную жизнь. Однажды с народною толпою отправилась я в Иерусалим на праздник Воздвижения креста Господня. Во время плавания я соблазнила многих путешественников. Прибыв в Иерусалим, я хотела идти с народом в церковь, но какая-то невидимая сила удерживала меня. Я стала размышлять, почему я не могу войти в церковь, когда входят другие. Тогда свет Божий озарил мое сердце, и я поняла, что грехи мои не пускают меня в храм Божий. Долго я плакала и вдруг, подняв глаза к верху, увидела на стене образ Пресвятой Богородицы. Я стала умолять Пресвятую Богородицу простить меня и допустить в церковь, чтобы поклониться Кресту Христову. И что же? После молитвы я свободно вошла в церковь, поклонилась Святому Кресту и, воротившись к иконе, стала просить Богородицу наставить меня на путь спасения. Тогда я услышала голос: "Ступай за Иордан, и там найдешь покой для души твоей!" Я послушалась голоса и через три дня дошла до монастыря святого Иоанна Предтечи, близ реки Иордана. Выкупавшись в святой реке, я вошла в церковь, приобщилась Святых Тайн и потом, перейдя реку, поселилась в здешней пустыне. Здесь я прожила 40 лет, питалась кореньями, терпела страшный голод. Иногда я мучилась, воспоминая о сладкой пищи, которую всегда имела в Египте. Иногда не было и простой воды, а мне хотелось тех дорогих вин, которые я пила прежде без меры. Язык мой против моей воли настраивался повторять те безумные песни, которые прежде утешали меня. Страшно я боролась со своими злыми навыками. Случалось, что падала на землю от изнеможения. Платье мое истлело от времени, тело то страдало от холода, то горело от зноя. Но через 17 лет наступило время покоя". Рассказав свою жизнь, святая Мария просила Зосиму, что бы он в будущем году, в Великий четверг, принес из монастыря Святые Дары и причастил ее в тот самый день, в который Господь причащал Своих учеников.
Святой Зосима, придя в пустыню, долго молился и ждал святую подвижницу. Наконец, увидел, что она подошла к реке и, перекрестив ее, пошла по воде. Старец изумился и хотел поклониться Марии в ноги, но она сказала: "Что ты делаешь? Ты священник и в руках у тебя Святые Дары?" Причастившись, святая подвижница просила еще раз придти к ней в пустыню; Зосима явился через год и нашел ее уже умершею. Возле ее на песке были начертаны слова: "Отец Зосима! Похорони здесь тело смиренной Марии, умершей 1 апреля". Это было 1 апреля 524 года, в самый день ее причащения. Память святой Марии, кроме 1 апреля (14 апреля по новому стилю), чтится в воскресенье и четверг 5-й недели Великого Поста. Чтится в это время для того, чтобы показать в ней кающимся грешникам высокий пример покаяния. Мощи святой Марии частями находятся в разных городах Европы."

Зосима Палестинский, отшельник

В одном палестинском монастыре в окрестностях Кесарии жил преподобный инок Зосима.Отданный в монастырь с самого детства, он подвизался в нем до 53 лет, когда был смущен помыслом: "Найдется ли и в самой дальней пустыне святой муж, превзошедший меня в трезвении и делании?"
Лишь только он помыслил так, ему явился Ангел Господень и сказал: "Ты, Зосима, по человеческой мере неплохо подвизался, но из людей нет праведного ни одного (Рим. 3, 10). Чтобы ты уразумел, сколько есть еще иных и высших образов спасения, выйди из этой обители, как Авраам из дома отца своего (Быт. 12, 1), и иди в монастырь, расположенный при Иордане". ...

... Ему хотелось глубже зайти в пустыню, чтобы встретить кого-нибудь из святых и великих старцев, спасающихся там и молящихся за мир.
Он шел по пустыне 20 дней и однажды, когда он пел псалмы 6-го часа и творил обычные молитвы, вдруг справа от него показалась как бы тень человеческого тела. Он ужаснулся, думая, что видит бесовское привидение, но, перекрестившись, отложил страх и, окончив молитву, обратился в сторону тени и увидел идущего по пустыне обнаженного человека, тело которого было черно от солнечного зноя, а выгоревшие короткие волосы побелели, как агичее руно. Авва Зосима обрадовался, так как за эти дни не видел ни одного живого существа, и тотчас направился в его сторону.
Но лишь только нагой пустынник увидел идущего к нему Зосиму, тотчас пустился от него бежать. Авва Зосима, забыв свою старческую немощь и усталость, ускорил шаг. Но вскоре он в изнеможении остановился у высохшего ручья и стал слезно умолять удалявшегося подвижника: "Что ты бежишь от меня, грешного старца, спасающийся в этой пустыне? Подожди меня, немощного и недостойного, и подай мне твою святую молитву и благословение, ради Господа, не гнушавшегося никогда никем".
Неизвестный, не оборачиваясь, крикнул ему: "Прости, авва Зосима, не могу, обратившись, явиться лицу твоему: я ведь женщина, и нет на мне, никакой одежды ... далі

[kiy]

Мученица Фотина (Светлана) Самаряныня, Римская

Святая мученица Фотина была той самой самарянкой, с которой беседовал Спаситель у колодца Иаковлева (Ин. 4, 5 - 42). Во времена императора Нерона (54 - 68), проявившего чрезвычайную жестокость в борьбе с христианством, святая Фотина жила в Карфагене со своим младшим сыном Иосией и там безбоязненно проповедовала Евангелие. Ее старший сын Виктор храбро сражался в римских войсках против варваров и за свои заслуги был назначен военачальником в город Атталию (Малая Азия).
Градоначальник Атталии Севастиан при встрече со святым Виктором сказал ему: "Я знаю достоверно, что ты, твоя мать и твой брат - последователи учения Христа. Но я по-дружески советую тебе - подчинись воле императора, за это будешь получать имущество христиан, которых ты доставишь нам. Твоим же матери и брату я напишу, чтобы они не проповедовали Христа открыто. Пусть тайно исповедуют свою веру". Святой Виктор ответил: "Я сам хочу быть проповедником христианства, как мои мать и брат". На это Севастиан ответил: "О Виктор, все мы хорошо знаем, какие бедствия ожидают за это тебя, мать и брата твоего". После этих слов Севастиан вдруг почувствовал острую боль в глазах, изменился в лице и онемел.

Три дня пролежал он слепой, не произнося ни слова. На четвертый день неожиданно он громко произнес: "Только вера христиан истинна, нет другой истинной веры!" Находившемуся рядом святому Виктору Севастиан сказал: "Меня призывает Христос". Вскоре он крестился и тотчас же прозрел. Слуги святого Севастиана, свидетели чуда, крестились по примеру своего господина.
Слухи о происшедшем дошли до Нерона, и он приказал привести христиан к нему на суд в Рим. Тогда Сам Господь явился исповедникам и сказал: "Я буду с вами, и Нерон будет побежден, и все, кто служит ему". Святому Виктору Господь возвестил: "С этого дня имя тебе будет Фотин - "Светозарный", ибо многие, просвещенные тобой, обратятся ко Мне". Святого Севастиана Господь ободрил: "Блажен, кто совершит свой подвиг до конца". Далі

[kiy]

Преподобномученик Евстратий Печерский

"Преподобномученик Евстратий Печерский родился в XI веке в Киеве в богатой семье. С возрастом он принял монашеский постриг в Киево-Печерском монастыре, раздав свое имение нищим. Преподобный Евстратий смиренно проходил послушание в обители, строго исполняя молитвенное правило и проводя дни в постничестве и воздержании. Когда в 1096 году на Киев напали половцы и разорили Печерский монастырь, истребив многих иноков, преподобный Евстратий был взят в плен и вместе с тридцатью монастырскими рабочими и двадцатью киевлянами продан в рабство одному иудею, жившему в городе Корсуни. Богопротивный еврей стал принуждать пленников отречься от Христа, угрожая противящихся уморить голодом в оковах. Но мужественный инок Евстратий молитвенно укреплял и поучал своих братий-христиан духовными наставлениями: `Братие! Кто из вас крестился и уверовал во Христа, пусть тот не изменяет обету, данному при Крещении. Христос возродил нас водою и Духом, искупил нас от клятвы закона Своею Кровию и сделал нас наследниками Своего Царствия. Если живем - будем жить для Господа; если умрем - умрем в Господе и временною смертью обрящем вечную жизнь`. Укрепляемые словами преподобного, пленники предпочли лучше умереть от недостатка временной пищи и пития, но не отречься от Христа, Который есть пища и питие вечной жизни. Истощенные голодом и жаждой, все пятьдесят пленников через несколько дней умерли. Только один преподобный Евстратий остался жив, потому что с юных лет привык к посту. Томимый голодом, он уже в течение четырнадцати дней не прикасался к пище и воде. Нечестивый еврей, видя, что из-за черноризца пропали его деньги, заплаченные за пленных, решил отомстить святому иноку. Приближалось Светлое Христово Воскресение и еврей-рабовладелец во время празднования иудейской пасхи, собрав своих друзей, распял на кресте преподобного Евстратия. Собравшиеся вокруг распятого святого жестокие мучители поносили страстотерпца и предлагали вкусить их пасхи. На это преподобномученик отвечал: `Великой благодати сподобил меня ныне Господь. Он даровал мне милость пострадать за Имя Его на кресте по образу Его страданий...`. Услышав это, разгневанный еврей схватил копье и пронзил им пригвожденного ко кресту преподобномученика Евстратия. Святое тело страдальца, снятое с креста, было ввергнуто в море. Верующие христиане долго искали святые мощи мученика, но не смогли их найти. Промыслом Божиим нетленные мощи были обретены в пещере и источали множество чудес. Впоследствии они были перенесены в Ближние пещеры Киево-Печерского монастыря. Предсказание святого мученика Евстратия о том, что кровь его будет отомщена, исполнилось тотчас после его смерти. В тот же день пришло повеление греческого императора изгнать из Корсуни всех евреев, лишив их имущества, а старейшин избить за мучение христиан. Еврей, распинавший преподобномученика Евстратия, был повешен на дереве, и так злоба его обратилась на его голову (Ис. 7, 17)."

[kiy]

"Святитель Иоанн Шанхайский и Сан-Францисский чудотворец

2 июля 1994 г. Русская Православная Церковь за границей причислила к лику святых дивного угодника Божия XX века святителя Иоанна (Максимовича) Шанхайского и Сан-Францисского чудотворца.

Архиепископ Иоанн родился 4/17 июня 1896 г. в селе Адамовка Харьковской губернии. При святом крещении он был наречен Михаилом в честь Архистратига Небесных Сил Михаила Архангела.

С детства он отличался глубокой религиозностью, по ночам подолгу стоял на молитве, усердно собирал иконы, а также церковные книги. Более всего любил читать жития святых. Михаил полюбил святых всем сердцем, до конца пропитался их духом и начал жить, как они. Святая и праведная жизнь ребенка произвела глубокое впечатление на его французскую гувернантку-католичку, и в результате она приняла православие.

..В годину гонений Промыслом Божиим Михаил оказался в Белграде, где поступил в университет на богословский факультет. В 1926 г. митрополитом Антонием (Храповицким) он был пострижен в монахи, приняв имя Иоанна в честь своего предка свт. Иоанна (Максимовича) Тобольского. Уже в то время епископ Николай (Велимирович), сербский Златоуст, давал такую характеристику молодому иеромонаху: «Если хотите видеть живого святого, идите в Битоль к отцу Иоанну». ... Молодой владыка любил посещать больных и делал это ежедневно, принимая исповедь и приобщая их Святых Тайн. Если состояние больного становилось критическим, Владыка приходил к нему в любой час дня или ночи и долго молился у его постели. Известны многочисленные случаи исцеления безнадежно больных по молитвам святителя Иоанна.

Его кротость и смирение напоминали те, что увековечены в житиях величайших аскетов и пустынников. Отец Иоанн был редким молитвенником. Он так погружался в тексты молитв как будто просто беседовал с Господом, Пресвятой Богородицей, ангелами и святыми, которые предстояли его духовным очам. Евангельские события были известны ему так, как будто они происходили на его глазах. ...

Слава Владыки распространялась как среди православных, так и среди инославного населения. Так, в одной из католических церквей Парижа местный священник пытался вдохновить молодежь следующими словами: «Вы требуете доказательств, вы говорите, что сейчас нет ни чудес, ни святых. Зачем же мне давать вам теоретические доказательства, когда сегодня по улицам Парижа ходит святой Иоанн Босой».

Владыку знали и высоко чтили во всем мире. В Париже диспетчер железнодорожной станции задерживал отправление поезда до прибытия «Русского Архиепископа». Во всех европейских больницах знали об этом Епископе, который мог молиться за умирающего всю ночь. Его звали к одру тяжело больного - будь он католик, протестант, православный или кто другой - потому что, когда он молился Бог был милостив.

В парижском госпитале лежала больная раба Божия Александра и Епископу сказали о ней. Он передал записку, что приедет и преподаст ей Святое Причастие. Лежа в общей палате, где было примерно 40-50 человек, она чувствовала неловкость перед французскими дамами, что ее посетит православный епископ, одетый в невероятно поношенную одежду и к тому же босой. Когда он преподал ей Святые Дары, француженка на ближайшей койке сказала ей: «Какая Вы счастливая, что имеете такого духовника. Моя сестра живет в Версале, и когда ее дети заболевают, она выгоняет их на улицу, по которой обычно ходит Епископ Иоанн, и просит его благословить их. После получения благословения дети немедленно поправляются. Мы зовем его святым».

Дети, несмотря на обычную строгость Владыки, были ему абсолютно преданы. Существует много трогательных историй о том, как блаженный непостижимым образом знал, где может быть больной ребенок и в любое время дня и ночи приходил утешить его и исцелить. Получая откровения от Бога, он многих спасал от надвигающейся беды, а иногда являлся к тем, кому был особенно необходим, хотя физически такое перемещение казалось невозможным.

Владыка Иоанн предвидел свою кончину. 19 июня (2 июля) 1966 г. в день памяти апостола Иуды, во время архипастырского посещения г. Сиэтлла с Чудотворной иконой Божией Матери Курско-Коренной, в возрасте 71 года, перед этой Одигитрией Русского Зарубежья отошел ко Господу великий праведник. Скорбь переполнила сердца многих людей во всем мире. После кончины Владыки голландский православный священник с сокрушенным сердцем писал: «У меня нет и не будет больше духовного отца, который звонил бы мне в полночь с другого континента и говорил: «Иди теперь спать. То, о чем ты молишься получишь».

Время показало, что святитель Иоанн Чудотворец — скорый помощник всех сущих в бедах, болезнях и скорбных обстояниях."

Без скорочень.

[Юрій]

трохи тут - http://hram.lviv.ua/life-of-saints/

[kiy]

Так, вітаю!

"Почитаємо вас, /
святі чудотворці Петре і Февронія, /
та шануємо святу пам'ять вашу, /
ви бо моліть за нас/
Христа, Бога нашого."

До дня пам’яті православних покровителів шлюбу — святих благовірних князя Петра та княгині Февронії — портал «Православіє в Україні» представляє проект «Секрет подружньої любові»

Щастя родинне, щастя в шлюбі - безперечно, це передусім Дар Божий. Та, як і у випадку з будь-яким Даром, не досить буде просто отримати його. Зберегти, примножити, зміцнити - ось над чим доведеться попрацювати. Цього не вчать у школі...

далі

[kiy]

Святые мученики, чудотворцы и бессребреники Косма и Дамиан

"Святые мученики, чудотворцы и бессребреники Косма и Дамиан - родные братья, родом из Рима, врачи по профессии, приняли мученическую кончину в Риме при императоре Карине (283-284). Воспитанные родителями-христианами в правилах благочестия, они вели строгую, целомудренную жизнь и были удостоены от Бога благодатного дара исцеления болезней. Своим добрым и бескорыстным отношением к людям, соединенным с исключительным милосердием, братья многих обращали ко Христу. Святые обычно говорили больным: "Не своей силой мы врачуем болезни, а силой Христа, Истинного Бога. Веруйте в Него и будете здоровы". За бескорыстное лечение недугующих святых братьев называли "безмездными врачами".

Действенное служение ближнему, духовное воздействие на окружающих, многих приводившее в Церковь, привлекло внимание к братьям римских властей. За врачами были посланы воины. Услышав об этом, христиане просили святых Косму и Дамиана укрыться на время ради тех, которые прибегали к их помощи. Но, не найдя братьев, воины схватили других христиан в селении, где жили святые. Тогда святые Косма и Дамиан покинули убежище и отдали себя в руки римских воинов, попросив отпустить взятых вместо них заложников.

В Риме святых вначале заключили в темницу, а затем повели в судилище. Святые братья открыто исповедали перед римским императором и судом свою веру во Христа Бога, пришедшего на землю спасти человечество и искупить грех мира, и решительно отказались принести жертву языческим богам. Они говорили: "Мы никому не причинили зла, мы не занимаемся волшебством и чародейством, в чем вы нас обвиняете. Мы врачуем недуги силой Господа и Спасителя нашего Иисуса Христа и не берем никакого вознаграждения за помощь больным потому, что Господь завещал Своим ученикам: "Даром получили, даром давайте" (Мф. 10, 8).

Однако император продолжал настаивать. По молитве святых братьев, исполненных благодатной силой, Бог поразил Карина внезапной болезнью, чтобы он на собственном опыте испытал всемогущество Господа, не прощающего хулы на Святого Духа. Люди, видевшие чудо, восклицали: "Велик Бог христианский и нет другого Бога, кроме Него!" Многие уверовавшие просили святых врачей исцелить императора, и сам он умолял святых, обещая обратиться к Истинному Богу Христу Спасителю. Святые исцелили его. После этого святые Косма и Дамиан были с честью отпущены на свободу и вновь принялись за врачевание болезней.

Но чего не могли сделать ненависть язычников и жестокость римских властей, совершила черная зависть, одна из сильнейших страстей греховной природы человека. Старый врач-наставник, у которого в свое время святые братья изучали врачебное искусство, стал завидовать их славе. Доведенный до исступления этой коварной, все иссушающей страстью, он призвал святых братьев, когда-то любимых своих учеников, будто бы для собирания редких лекарственных трав и, заведя их далеко в горы, убил, а тела бросил в реку.

Так мученически окончили свой земной путь безмездные целители - святые братья Косма и Дамиан, всю свою жизнь посвятившие христианскому служению ближним, избежавшие римского меча и темницы, но предательски убитые учителем.

Господь прославил Своих угодников. И ныне по молитвам святых бессребреников получают от Бога исцеление все, с верою прибегающие к их святому заступничеству."

[kiy]

07 серпня 2009 КИЇВ. До столиці прибули мощі святих праведників Кіпріана та Іустинії
В храмі святого апостола Луки (при поліклініці ГУВД) святиня буде доступна для поклоніння до 8 вересня щоденно з 8.00 до 19.00.
Адреса храму: вул. Мануїльського, 19 Додаткова інформація за тел.: 8 (067) 232-03-83

[kiy]

Преподобний Пімен Багатоболящий, Печерський

Приступаючи до оповідання про блаженного Пімена, зупинимо нашу увагу на його великій мужності в стражданнях і звідси навчимося, що хвороби повинно переносити терпляче і що сила Божа в немочі здійснюється. Блаженний Пімен народився на світло хворим, хворим він і виріс. Але ся тілесна хвороба не дала в нім місця хвороби духовній: він був чистий від пороків і дотримав дівства від утроби матері. Неодноразово просив він своїх батьків, щоб вони дозволили йому віддалитися в монастир для постриження в чернечий образ, але через сильну любов до нього вони не погоджувалися на ці прохання, бажаючи мати його спадкоємцем по своїй смерті. Одного дня, по дії Божественного Промислу, устрояющего все до кращого, блаженний Пімен особливо сильно захворів, так що навіть не сподівався і на одужання. Покоряючись необхідності, батьки принесли його тоді в Печерський монастир і просили тих, що жили в ньому преподобних отців помолитися про позбавлення їх сина від хвороби. Але старанні молитви ченців не принесли зцілення болящому, бо молитва самого блаженного була сильніше за молитву їх всіх. Він не просив собі здоров'я в Господа, але, навпаки, благав про продовження хвороби, знаючи, що якщо буде здоровий, то батьки візьмуть його з монастиря і втратиться здійснення його заповітного бажання. Оскільки батько і мати були тут і не давали можливості синові прийняти постриження, то блаженний впав у велику печаль і старанно почав молитися Богові, щоб Він виконав його бажання, якими Сам відає дорогами. І ось в одну ніч, коли батьки його і раби були були занурені у глибокому сні, увійшли до нього світлі Ангели, одні з яких були в образі прекрасних юнаків, інші як ігумен і братія. Вони несли в руках святе Євангеліє, свічки, волосяницю, мантію, кукіль і все інше, потрібне при постриженні. «Чи бажаєш, щоб ми постригли тебе?» — запитали вони преподобного. Він з радістю відповідав: «Їй, хочу! Бог послав вас; благаю: виконайте бажання мого серця». Вони негайно ж почали здійснювати сповна все, що покладене в статуті чернечого постригу. Так вони постригли його у великий ангельський образ, вдягнули в мантію і кукіль, нарікши Піменом. Вручивши ж йому, по звичаю, свічу що горить, сказали: «Сорок днів і ночей не згасне свіча ця». В той же час вони передбачили йому повсякчасне страждання від тілесних хвороб, відмітивши при цьому, що здобуття здоров'я буде знаменням настання смерті. І цілував новопостріженного, вони віддалилися в церкву, де поклали на труну преподобного Феодосія (1074; пам'ять 3 травня і 14 серпня) волосся його, загорнувши їх в полотно.
Ченці, що знаходилися в ближніх келіях, чувши спів, розбудили інших, вважаючи, що або ігумен з деякими з братій постригає болячого, або він помер. Всі разом вони відправилися в келію, де лежав преподобний. Але прийшовши, знайшли всіх сплячими: батько, мати і слуги також спали. Тим часом ченці помітили, що келія повна пахощів, а болячий повний радості і веселощів і вдягнувся в чернечий одяг. «Від кого, брате, прийняв ти постриження? І що за спів ми чули тут, якого, проте, не чули твої батьки?» — запитали вони, звертаючись до преподобного. «Я так розумію, — відповідав він, — що мене постриг, нарікши Піменом, ігумен, що прийшов сюди з братією; вони-то і співали, як ви чули; вони ж мені дали і цю свічку, яку ви бачите, сказавши, що вона безперервно горітиме протягом сорока днів і ночей. Власи ж мої, поклавши в убрус (полотно), вони віддалилися з ними в церкву». Почувши це, ченці негайно поспішили в церкву, але вона виявилася замкнутою, розбудивши паламарів і довідавшись у них, що в церкву після вечірньої молитви ніхто не входить, оскільки і самі ключі від неї не у них, а в екклесиарха, ченці відправилися до нього. Але і екклесиарх нікому не давав ключів і сам ні з ким не входив в церкву. Тоді, узявши ключі, вони всі разом пішли в храм, де на труні преподобного Феодосія, дійсно, знайшли убрус із волоссям . Після цього про все сповістили ігумена. Ігумен же надзвичайно здивувався і старанно дошукувався, хто б міг постригти преподобного Пімена, але всі розшуки були марні. Тоді для всіх стало очевидне, що постриження, по велінню Божому, зробили святі Ангели. Довго міркували ігумен і братія: чи ставити дивне постриження як звичайне, досконале по статуту. Але оскільки були ясними докази звершеного над ним: власи, дивно перенесені на труну преподобного Феодосія і свічка, для якої було досить діб, щоб згоріти, а вона не згасала протягом сорока днів і ночей, поглядаючи на все це, ігумен з братією визнали зайвим творити над преподобним своє постриження, але лише сказали: «Досить, брат Пімен, тобі: ти від Самого Бога отримав чернечий образ і наречене ім'я».
Сталося якось, що один хворий, що страждав такою ж недугою, як і преподобний Пімен, принесений був в Печерський монастир і пострижений. Ченці, на яких лежав обов'язок служити хворим, внесли його до блаженного Пімену, щоб служити обом разом і рівномірно. Але, недбало відносячись до своїх обов'язків, вони часто забували про них, так що хворі годинами знемагали від спраги. Тоді блаженний Пімен сказав тому, що лежав з ним хворому: «Оскільки прислуговуючі нам гребують нами унаслідок смороду, витікаючого від нас, то чи захотів би ти, брат мій, нести їх обов'язки, якби тебе настроїв Господь?» Хворий обіцявся преподобному із старанністю служити до самої смерті. Блаженний Пімен сказав на це: «Ось Господь віднімає хворобу твою від тебе і, зробившись здоровим, виконай обіцянку твоє, служивши мені і подібним до мене. На недбайливих же про таке служіння Господь наведе хворобу люту, щоб вони, покарані так, отримали порятунок». Хворий негайно піднявся абсолютно здоровим і почав служити преподобному Пімену, а колишні його прислужники, що гребували своєї справи — служіння хворим, були обійняті недугою, по слову блаженного. Брат, що зцілився від недуги, служив старанно, але, побувши небагато в такій справі, і він відхилився від Пімена унаслідок мерзенної його хвороби, і залишив його без хліба і води. Пішовши, він оселився в іншій келії. І ось раптово, як вогнем, охопив його сильний жар, і не маючи сил піднятися, він три дні мучився від спраги і і нарешті став кричати: «Ради Бога згляньтеся наді мною, бо я вмираю від спраги!» Почувши його, ченці, що знаходилися в найближчої келії, прийшли до нього, і побачивши його хворобу, повідомили про неї преподобного Пімена: «Брат, що служив тобі, вмирає». — «Що сіє чоловік, — відповідав преподобний, — те і пожне: він кинув мене голодного і спраглого, і сам потерпів те ж, збрехавши Богові і прізрів мою негідність. Але ми навчені не віддавати за зло злом, тому ідіть і скажіть йому: тебе зве Пімен, встань і йди до до нього». Коли хворому передали це він негайно зробився здоровим і, вставши, без усілякої допомоги прийшов до преподобного. Блаженний Пімен довго перестерігав його, кажучи: «Маловір, ось ти здоровий; дивися, знову не гріши! То хіба ти не знаєш, що рівну винагороду матимуть, як болящий, так і службовець йому. Терпіння принижених не залишиться безплідним: що випробовують тут короткочасну скорботу і тягар, переживатимуть радість і веселощі там, де немає ні хвороб, ні печалей, ні зітхань, але життя нескінченне. Заради цього і терплю все. Бог, через мене що позбавив тебе від твоєї недуги, може і мене настановити від цього одру і зцілити мою неміч, але я сам не хочу, бо Господь сказав: «той, що перетерпить до кінця врятований буде» (Мф. 10, 22). Краще в цьому житті я погнию увесь, щоб в майбутньому тіло моє було нетлінне; краще тут переносити сморід, щоб там насолоджуватися невиреченими пахощами. Велично, брат мій, церковне служіння в світлому, чистому і святому місці, де богоугодний і солодко з невидимими ангельськими силами возносити молитви до Бога, чому церква і називається земним небом, а що стоять в ній почиталися за тих, що стоять на небі. Ця ж темна і сморідна келія чи не раніше суду суд? Чи не раніше безкінечної муки мука? Але той, що терпить все це з дякою може по праву сказати: «Терплячи потерпех Господа, і внят мі» (Пс. 39, 2); утішаючи подібних страждальників, апостол говорить: «аще покарання терпите, якоже синовому знаходиться вам Бог, аще без покарання есте, убо прелюбодейчищи есте, а а не сынове» (Евр. 12, 7-8), І Сам Господь перестерігає нас, брат мій, кажучи: «у терпінні вашому стяжіте душі ваша» (Лк. 21, 19). Наставлений таким умовлянням блаженного, брат був глибоко зворушений і з тих пір невідступно служив святому Пімену. Доблесний страждальник і гідний подоби праведного Іова, підносячи безперестанні дяки Богові, лежав одержимий стражданнями своїми протягом двадцяти років. Але пристала година і час кончини преподобного. У святому Печерському монастирі з'явилося знамення. Вночі над трапезною з'явилися раптом три вогненні стовпи, які потім перейшли на горище церкви. Бог знає, про що говорило це дивне знамення! Але достеменно те, що Бог, в Трійці славімий, «творяй ангели Своя духи і слуги Своя пламень вогненний» (Пс.103,4), вже надіслав Ангелів Своїх за душею багатохворобливого Пімена. Того дня преподобний раптово відчув себе здоровим і дізнав годину відходу свого, як передбачили йому ті, що постригали його. Повставши від одру свого, преподобний Пімен обійшов всі келії, поклонився всім і попрощався з братією покірливо. Болящим же братам сказав: «Друзі мої і брати! Встаньте і проводіть мене». І негайно, по слову його, хвороби їх зникли, і, зробившись здоровими, вони пішли зі своїм добродійником. Преподобний Пімен, увійшовши до Церкви, причастився Божественних Таїн, і після цього, узявши похоронний одр, без сторонньої вказівки поніс його до печери, в якій ніколи не був і яку не бачив від народження свого. Увійшовши до печери, він поклонився труні преподобного Антонія (1073;пам'ять 10 липня і 28 вересня) і вказав місце, де бажав бути покладеним. Тут в печері преподобний Пімен братії, що супроводжувала його, повідав дивну таємницю, вказуючи на поховання деяких з братій, лежачих поблизу: «Ви поклали в цій труні двох братів, одного без схими, а іншого в схимі. Першого ченця, покладеного без схими, ви знайдете в схимі. Він за життя неодноразово хотів прийняти її, але все відкладав, справи ж виявляв гідні цього образу, тому Господь дарував йому схиму по смерті. Іншого ж Іншого ж брата, покладеного в схимі, знайдете без неї: він не хотів схими під час життя, не показав і справ, гідних її, а говорив лише: «Коли побачите, що я покидаю цей світ, тоді, пострижіть мене в схиму». Не пам'ятав він слів: ««Не мертвии восхвалят Тя, Господи, ниже вси нисходящии во ад, но мы живии благословим Господа»(Пс. 113, 25-26). Тому і віднята в нього схима і дана що показав діла, гідні її:«Имущему бо (добрые дела) везде дано будет и преизбудет, от неимущего же (добрых дел) и еже мнится имея, взято будет» (Мф. 25, 29). Третій брат, — продовжував преподобний, — багато років покладений тут і весь зітлів, але схима його залишилася нетлінною: вона зберігається для його засудження і викриття в день Страшного суду. Бо він здійснював справи, негідні цього образу: все життя провів в лінощах і гріхах, не пам'ятаючи заклик Господа: «Йому ж дано буде багато, багато взимется від нього» (Лк. 12, 48). Постриження в схиму не приносить жодної користі тим, які не здійснюють добрих справ, позбавляючих вічних тортур». Преподобний на якийсь час замовк і потім звернувшись до братії, урочисто сказав: «Ось, братіє, прийшли ті, що постригали мене для прийняття моєї душі», — і услід за цими словами ліг на одр і почив у Господі. З великою честтю братія поклали його на показаному місці в печері. Після кончини преподобного братія переконалася в прозорливості його слів. Відкопавши труни, про які розповів преподобний, вони знайшли, відповідно його словам, трьох чорнорізців. Похований в схимі з двох, недавно померлих, виявився позбавленим її, а на іншого, не маючого її, вона була покладена. Третього ж брата, вже давно померлого, знайшли зітлілого, одна лише схима його були цілою. І довго дивувалися несказаному суду Божію, що віддає кожному у справах його. Небесне знамення, що з'явилося у вигляді трьох вогненних стовпів в день кончини преподобного Пімена, описане в літопису під 11 лютого 1110 року, коли ігуменом Києво-печерського монастиря був святий Феоктист (пам'ять свт. Феоктиста, єпископа Чернігівського, 6 серпня 1123 року, здійснюється 5 серпня). І день кончини преподобного Пімена тому передбачається 11 лютого 1110 року, що збігся із небесним знаменням. Мощі преподобного Пімена спочивають в Антонієвих печерах. Повторно пам'ять святого святкується 28 вересня з Собором преподобних Ближніх печер.

http://pereklad.online.ua/ за матеріалами www.lavra.ua

Святий Пімене багатостраждальний, благай Христа Бога спастися душам нашим.

[Юрій]

kiy, дякую за переклад
Сподіваюсь, що ти не проти того, що я розмістив на сайті http://hram.lviv.ua/life-of-saints/724- ... skijj.html
бо таке мусить бути опубліковано на славу Божу та духовну користь людям..

Хто має життя українських святих - допоможіть розвитку однойменного розділу "Українські святі" на http://hram.lviv.ua/

[kiy]

Радий, шо і вас зацікавило.
Бога раді!
p.s. В останній час регулярно з'являлися житія святих в перекладі українською з http://days.pravoslavie.ru/Days/20090812.htm на http://www.uaoc.net
На попередній сторінці було: "Преподобного Герасима Йорданського".

Преподобномученики Феодор и Василій Печерські.
Преподобномученикі Феодор і Василь Печерські трудилися в ХI ст в Ближніх печерах Києва. Святий Феодор роздал своє багатство жебракам, віддалився в монастир і оселився у варзьській печері, сусідній з печерами преподобного Феодосія. Багато років пробув він тут в строгій стриманості. Коли ворог посіяв в ніьому скорботу про розданий маєток, святий Василь утішав його: `Прошу тебе, брат Феодор, не втрачай винагороди; якщо хочеш маєток, візьми все, що є у мене`. Преподобний Феодор розкаявся і сердечно полюбив преподобного Василія, разом з яким жив в келії. Одного дня преподобний Василь протягом трьох місяців ніс слухняність поза монастирем. Біс, прийнявши його подобу, з'явився преподобному Феодору і вказав скарби, колись приховані в печері розбійниками. Чернець хотів вже вийти з монастиря, щоб купити маєток і жити у світі. Але коли повернувся преподобний Василь, бісівська омана розкрилася. З тих пір преподобний Феодор став уважніший до себе. Щоб в неробстві не захоплюватися помислами, він поставив у себе жорно і ночами перемелював зерно. Так довгими і старанними подвигами він звільнився від пристрасті сріблолюбства. До князя Мстислава Святополковича дійшов слух, що чернець Феодор знайшов багато скарбів в печері. Він викликав до себе преподобного і велів вказати місце, де заховані цінності. Святий Феодор відповів князеві, що і справді він бачив в печері багато золота і судин, але від спокуси він разом з ченцем Василем зарив їх, а Бог відняв у нього пам'ять, де воно приховане. Не повіривши святому, князь наказав замучити його до смерті. Святого Феодора побили так, що вся волосяниця його була змочена в крові, потім його повісили донизу головою, розклавши під ним вогнище. У п'яному стані князь повелів катувати і святого Василія, а потім сам вбив його стрілою. Вмираючи, преподобномученик Василь кинув стрілу до ніг князя Мстислава і передбачив, що скоро він сам буде смертельно уражений нею. Пророкування виконалося: 15 липня 1099 року на стіні Володимирської фортеці князь Мстислав під час міжусобної війни з Давидом Ігоровичем був несподівано, крізь отвір дошки уражений стрілою в груди. Взнавши свою стрілу, князь сказав: `Вмираю за преподобномучеников Василя і Феодора`і в наступну ніч помер.


Преподобный Феодор, князь Острожский, Печерский.
Преподобний Феодор, князь Острозьський, здобував славу влаштуванням храмів і захистом Православ'я на Волині від насилій папізму. Він походив від роду святого рівноапостольного князя Володимира (пам'ять 15 липня) через його правнука Святополка-Михаїла, князя Туровського (1080-1093), великого князя Київського († 1113). Вперше ім'я преподобного князя Феодора згадується під 1386 роком, коли польський король Ягайло і Литовський князь Вітовт затвердили за ним спадкове володіння – Острозьський округ і округ і збільшили його Заславським і Корецким округами. У 1410 році преподобний князь Феодор брав участь в розгромі лицарів католицького ордена під Грюнвальдом. У 1422 році святий князь із-за співчуття православним в Чехії підтримав гуситів в боротьбі з німецьким імператором Сигизмундом. (В руське військове мистецтво введений був святим князем особливий прийом - гуситський стрій, т.з. табори, засвоєний українським козацтвом.) У 1432 році, отримавши низку перемог над польськими військами, святий Феодор змусив князя Ягайла захистити законом свободу Православ'я на Волині. Князь Свідригайло, що побоювався посилення свого союзника, в 1435 році поневолив преподобного Феодора, але народ, що любив святого, збурився, і він був звільнений. Преподобний Феодор примирився з кривдником і з'явився йому на допомогу в боротьбі з литовсько-польською хартією. У 1438 році святий князь брав участь в битві з татарами; у 1440 році після вступу на польський престіл Казимира, молодшого сина князя Ягайла, святий Феодор отримав на правах наміснитцтва міста Володимир, Дубно, Острог і став володарем величезних маєтків в кращих областях Подолії та Волині. Все це разом з княжою силою і славою преподобний Феодор залишив, поступивши після 1441 року в Києво-печерську обитель, де, прийнявши чернецтво з ім'ям Феодосій, трудився для порятунку своєї душі до самого преставлення Богу. Рік кончини преподобного Феодора невідомий, але не підлягає сумніву, що він помер в другій половині ХV століття в глибокій старості (С. М. Соловьов в `Історії Росії` вважав роком його кончини 1483). Похоронений преподобний в Дальніх печерах преподобного Феодосія (пам'ять Собору преподобних отців Дальніх печер 28 серпня). Прославляння, очевидно, було в кінці ХVI століття, оскільки в 1638 році ієромонах Опанас Кальнофойський свідчив, що `преподобний Феодор відкрито почиває у Феодосиєвій печері в цілому тілі`.

http://pereklad.online.ua/ за матеріалами www.lavra.ua

Для кращого сприйняття можлива ось така озвучка .

[Юрій]

Спаси, Господи!
http://hram.lviv.ua/life-of-saints/745- ... erski.html
http://hram.lviv.ua/life-of-saints/746- ... skijj.html

[kiy]

Перенесення святих мощів преподобного Феодосія Печерського

У вісімнадцятий рік після блаженної кончини преподобного Феодосія (+ 1074 г.; пам'ять 3 травня), здійснилося перенесення його нетлінних мощів з печери в Лаврську церкву. У 1091 році братія святої, великої і чудотворної Печерської Лаври, зібравшись разом зі своїм ігуменом Іоаном, одностайно вирішили розкрити місце поховання преподобного Феодосія і перенести його святі мощі в соборний Успенський храм. «Слід нам, братія, — говорили вони, — завжди мати перед очима нашими чесну раку нашого отця і і завжди приносити йому гідне поклоніння. Не зручно йому перебувати у іншому місці окрім монастиря і своєї церкви, тому що він заснував її і зібрав тих, що в чернецтві». Знайти святі мощі було доручено преподобному Нестору літописцю, який згодом описав їх віднайдення. За три дні до свята Успіння Пречистої Пресвятої Богородиці ігумен Іоан відвів преподобного Нестора до печери преподобного Феодосія. Оглянувши печеру, вони визначили місце, де потрібно копати. Ігумен обителі заборонив преподобному Нестору повідомляти братію про розкопки, поки святі мощі не будуть знайдені. В допомогу йому отець ігумен дозволив узяти, кого він захоче. Сам блаженний Нестор про себе так свідчить: «Глибоким вечором я узяв з собою двох братів, мужів дивного життя, — більш же ніхто не знав. Коли прийшли в печеру, то, створивши молитву, негайно, з поклонінням, приступили до справи із співом псалмів. Копати почав я; після тривалої праці, я вручив заступ іншому братові. Так копали до опівночі і не могли знайти мощів святого. Тоді ми почали тужити і плакати: спочатку думали, що святий не благоволить нам явити себе. Цю думку змінила інша, — чи не копаємо ми в іншому місті. І потім стали копати з іншого боку. Наставав ранок, ударили в дзвін до заутрені, а ми всі, не припиняючи копали. Раптом відчуваю, що досяг труни; великий страх напав на мене і я почав вигукувати: «Господи, помилуй мене ради преподобного Феодосія». Зараз же послав до ігумена сказати: «Прийди, отче, ізнести чеснії мощі преподобного». Коли прийшов ігумен, я ще прокопував землю і ми побачили святі мощі, нетлінно почивающі. Всі суглоби були цілі, обличчя світле, очі відкриті, вуста зімкнуті, волосся приставше до глави. Поклавши мощі на одр, ми винесли їх з печери. Відкриття святих мощів преподобного Феодосія ознаменоване було чудовими знаменнями і чудесами. Вночі, коли розкопували могилу преподобного, багато хто бачив незвичайно променисте світло над печерою Феодосія, що поширювалося над великою Лаврською церквою, куди були перенесені його святі мощі». Дивне знамення бачив в цю ніч єпископ Володимирський Стефан, який в 1074-1078 роках був ігуменом Печерського монастирю. Він знаходився тоді в Києві у Кловському монастирі і знав про скоре перенесення святих мощів преподобного Феодосія. Коли єпископ Стефан побачив вночі над печерою велику заграву, то подумав, що почали перенесення без нього. Негайно він сів на коня і разом з Климентом, ігуменом Кловського монастирю, відправився до печери преподобного. Коли вони наблизилися до печери, то побачили над нею безліч свічок, але, під'їхавши зовсім близько, не бачили вже нічого. У цю ніч, коли ігумен таємно з невідомим йому братом переніс чесні мощі преподобного, в монастирі Печерськом не спали два брати, вартуючи, і дивилися вони старанно у напрямку до печери. Коли ударили до утрені в церковне било, вони відмітили, що три стовпи, у вигляді як би променистих дуг, постоявши над печерою преподобного Феодосія, перемістилися на гору великої церкви, куди преподобний мав бути перенесений. Це бачили та інші з ченців, що йшли до утрені в церкву; бачили і в самому місті багато з благочестивих громадян. 14 серпня, до свята Успіння Пречистої Пресвятої Богородиці, зібралися єпископи Переяславський Єфрем, Володимирський Стефан, Чернігівський Іоан, Юрьєвський Марін і Антоній Полоцький, а також ігумени багатьох монастирів з ченцями і безліччю православних мирян. Чесні мощі преподобного Феодосія були перенесені з належними почестями в приготоване місце праворуч притвору Успенського собору обителі. Під час перенесення святих мощів хід зупинявся для відпочинку. Мощі були поставлені на пень дерева. Пізніше на цьому місці був побудований храм в ім'я преподобного Феодосія, він був розташований так, що пень виявився на місці престолу. Від гробниці преподобного Феодосія походили зцілення болящих, в безлічі тих, що притікали до святих мощів. І через 18 років після перенесення чесних мощів преподобний Феодосій Собором Руської Церкви був зарахований до до сонму святих і пам'ять його з того часу урочисто святкується усією повнотою Церкви."
http://pereklad.online.ua/ за матеріалами http://www.lavra.ua

Святий отче Феодосіє, моли Бога за нас!
В продовження:

Про домовину Феодосія Печерського
Розмістив: admin | Серпень 27, 2009
"...Георгій Симонович, тисяцький, припав душею до Святої Богородиці і святого Феодосія і до численних дарунків додав гривну, яку носив [на собі], а в ній було на вагу 100 гривень золота, і написав таке: «Я, Георгій, син Симона, слуга Пресвятої Богородиці Владичиці і святого Феодосія, благословенний його святою рукою. Колись я хворів три роки на очі й не бачив сонячного світла, а його словом я зцілився, бо, почувши з його уст “дивись”, я прозрів і пишу оцей лист нащадкам мого роду, щоб ніхто не був відлучений від дому Пресвятої Володарки Богородиці і преподобних Антонія й Феодосія. Якщо би хтось потрапив у велику біду й не мав нічого подати, тонехай буде похований у котромусь із сіл цієї церкви, бо всюди сягає молитва Антонія й Феодосія. ..."

Читати все.

[Юрій]

Спаси, Господи!
http://hram.lviv.ua/life-of-saints/754- ... bnogo.html
http://hram.lviv.ua/2009/08/30/zhitiye- ... dnika.html

[kiy]

Зі Святом Покрови Божої Матері!

Величаємо Тебе,/ Пресвята Діво Маріє,/ і вшановуємо Покров Твій святий:
/ Тебе бо бачив святий Андрій на воздусі,// за нас Христу молящуюся.

Блаженний Андрій, Христа ради юродивий, був слов'янин і жив в Х столітті в Константинополі. З юних років він полюбив храм Божий і Священні книги. Одного дня в сонному баченні блаженний побачив два війська. У одному були мужі в світлому одязі, в іншому - чорні і страшні біси. Ангел Божий, який тримав в руці дивні вінці, сказав Андрію, що вінці ці - не прикраса земного світу, а небесний скарб, яким Господь нагороджує Своїх воїнів, що перемагають чорні полчища. "Йди на добрий подвиг, - сказав Ангел Андрію, - будь юродивий ради Мене і багато отримаєш в день Царства Мого". Зрозумів блаженний, що Сам Господь закликає його до подвигу. З того часу Андрій почав ходити по вулицях міста в дранні, неначе розум його помутився. Багато років святий терпів кепкування, образи. Благодушно зносив він побої, голод і спрагу, холод та спеку, просячи милостиню і віддаючи її іншим жебракам. За своє велике терпіння і упокорювання святий отримав від Господа дар пророкування і прозорливості, врятував багатьох від душевної загибелі і викрив багато нечестивців.
Під час молитви у Влахернському храмі святий Андрій сподобився бачити Пресвяту Богородицю, що покриває молитовників Своїм омофором. Відійшов до Господа блаженний Андрій в 936 році.

Голос апостола Твого Павла почувши: / ми юродиві Христа ради /
раб Твій, Андрій, юродивий був на землі / Тобі ради, Христе Боже. /
Тим же нині пам'ять його почитаючи / Тобі молимося,
Господи, врятуй душі наші!

Джерело.

[kiy]

Преподобні Арефа, Сисой і Феофіл, затворники Печерські.

"Преподобні Арефа, Сисой і Феофіл, затворники Печерські, подвизалися в Києво-печерському монастирі в Хii–Хiii вв. Спочивають у Ближніх печерах. Преподобний Арефа був родом з Полоцьку. Проживаючи в монастирі, він зберігав в своїй келлії багатство. Одного дня злодії обікрали його. Шкодуючи про втрачене майно, преподобний Арефа став ремствувати на Господа, за що був уражений тяжкою хворобою. Будучи при смерті, він бачив, як прийшли до нього Ангели і біси та почали сперечатися між собою. Біси заявляли, що за скупість і ремство на Бога він має бути відданий їм. Ангели ж, звернувшись до нього, мовили: `Нещасна людина, якби ти подякував Бога за вкрадене майно, це б стало тобі за милостиню`. Після бачення преподобний Арефа був повернений до життя. Останні дні свої він провів в затворі, скорботі таі каятті про гріхи, відрікшися від всього земного. Помер святий Арефа не пізніше 1190 року.
Преподобний Сисой, затворник, в загальній службі преподобним Антонієвих печер називається `Що просяяв в пості`. Преподобний Феофіл в цій самій службі іменований як "в чудесех витончений".

Джерело.

[kiy]

Преподобний Іоаникій Великий.

"Преподобний Іоаникій Великий народився у Вифінії в 752 р. в селищі Марікаті. Батьки його були бідні і не могли дати йому навіть початкової освіти. З дитинства він повинен був пасти худобу - єдине надбання родини. Любов до Бога і молитва цілком володіли душею отрока Іоаникія. Часто, перехрестивши стадо, він вирушав у відокремлене місце і цілий день молився, і ні злодій, ні звір не наближалися до його стада.

За наказом імператора Лева IV (775 - 780) багаточисельні посли збирали по містах і селищах кращих юнаків країни на військову службу. У імператорське військо був прийнятий й Іоаникій. Він заслужив своєю доброю вдачею на любов сотоваришів, але, як хоробрий воїн, був страшний ворогам. Прослужив святий Іоанникій в імператорському війську 6 років. Був не одноразово нагороджений своїми начальниками і імператором. Але військова служба обтяжувала його, душа його жадала подвигів і самоти. І Господь призвав Свого раба до Себе на служіння.

Преподобний Іоаникій, відрікаючись від світу, мав намір відразу піти в пустелю. Проте, за порадою дослідних в чернецтві старців, він ще два роки прожив в монастирі. Тут святий звикав до чернечої слухняності, до чернечих статутів і правил, навчився грамоті, вивчив напам'ять тридцять псалмів Давида. Після цього, по навіюванню Божому преподобний віддалився у пустелю.

Три роки пробув він в глибокій самоті, лише раз на місяць пастух приносив йому трохи хліба і воду. День і ніч проводив подвижник в молитвах і співі псалмів. Після кожного вірша псаломщика преподобний Іоаникій творив молитву, яку в декілька зміненому вигляді зберігає Православна Церква до цих пір: "Уповання моє Отець, пристановище моє Христос, покрив мій Дух Святий". Випадково зустрівши своїх колишніх товаришів по військовій службі, святий покинув пустелю і віддалився в Контурійські гори.

Лише через 12 років подвижницького життя відлюдник прийняв чернечий постриг. Три роки після постриження провів святий в затворі, обплутаний верігами, після чого відправився до Хелідону до великого пістника Георгія (пам'ять 21 лютого). Подвижники прожили разом три роки. За цей час преподобний Іоанникій вивчив увесь Псалтир. Досягнувши глибокої старості, святий Іоанникій оселився в Антидієвій обителі і пробув там в затворі до своєї кончини.

70 років провів в подвигах преподобний Іоаникій і досяг високої духовної досконалості. По милості Божій святий здобував дар пророкування, як свідчив учень його Пахомій. Преподобний старець під час молитви піднімався над землею. Одного дня перейшов річку, що розлилася в повені. Святий міг сам ставати невидимим для людей і робити невидимими інших: так, одного дня преподобний вивів з темниці полонених греків на очах багаточисельної варти. Отрута і вогонь, якими хотіли знищити святого заздрісники, не заподіювали йому шкоди, хижі звіри не чіпали його. Відомо, що він звільнив острів Фас від безлічі змій. Преподобний Іоаникій також врятував юну черницю, готову покинути монастир заради заміжжя; він узяв на себе пристрасть, що мучила дівчину, а сам постом і молитвою знищив ворожий напад. Дізнавшись про свою кончину, святий відійшов до Господа 4 листопада 846 року у віці 94-х років.

Світильнику всесвітній / сяючи чудесами, Іоаникіє Великий / благай Христа Бога спастися душам нашим!"

Джерело.

[kiy]

19 грудня Свята Православна Церква згадує святого Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця. Сказання про життя особливо шанованих святих донесло до нас відомості про життя і працю цього угодника Божого.

Майбутній святий народився у лікійському місті Патарі наприкінці ІІІ століття. Батьки його були багатими й благочестивими, і за порадою його дядька, єпископа Патарського, присвятили сина на служіння Господу. В молоді роки Миколай був рукоположений на пресвітера і все життя своє віддав на служіння Богові та людям. Коли батьки померли, він роздав усе своє багатство убогим, стражденним та нещасним. Пам’ятаючи заповідь Божу, святий праведник робив добро таємно, не чекаючи винагороди за численні благодіяння.

Життя майбутнього святителя було сповнене чудесних подій. Так, під час подорожі до гробу Господнього, Миколай заспокоїв бурю на морі і воскресив одного матроса, який впав з корабельної щогли й розбився на смерть. Повернувшись з Єрусалима, він мав бажання віддалитися від світу та цілковито присвятити своє життя Богові, але під час молитви почув Голос, який сказав йому: «Миколаю! Це не та нива, на якій принесеш ти очікуваний Мною плід. Зверни життя своє до людей, щоб прославилося в тобі Ім’я Моє...» Почувши ці слова, угодник зрозумів, що йому призначене Господом не чернече життя і, полишивши думки про усамітнення, вирушив у Мири, головне місто Лікії, не знаючи, що чекає там на нього...

У Мирах в цей час обирали єпископа на місце щойно померлого Іоанна, і найстаршому з архіпастирів було видіння: йому з’явився «Муж світлий» і наказав вночі, перед ранішнім богослужінням, стати в дверях та дожидатися прихожан. «Перший, хто увійде», - сказав він, - «і є обранець Божий; і ім’я йому - Миколай». Єпископ розповів про це іншим архієреям, і коли вони зібралися до церкви, він став біля вхідних дверей храму. Першим, хто увійшов у церкву, був святий Миколай. «Як звати тебе?» - спитав його єпископ. «Миколай, раб твоєї святині», - смиренно відповів йому великий чудотворець. Тоді єпископ, взявши його за руку, поставив посеред інших єпископів, і, звертаючись до народу, що сходився до храму, гучним голосом сказав: «Прийміть, браття, свого пастиря! Сам Дух Святий помазав його і доручив йому управління вашими душами. Не людський вибір, але суд Божий настановив його...» Громада радісно дякувала Господу, а майбутній святитель, підкорившись волі Божій, смиренно прийняв високий сан архієпископа, хоча й вважав себе недостойним бути намісником святительської кафедри.

Ставши пастирем лікійської церкви, святий Миколай повністю присвятив себе пастві й невтомно піклувався про благо духовних дітей своїх. Однак невдовзі мирне управління святителя було порушене жорстокими гоніннями, що їх відкрив проти християн імператор Діоклетіан. Вони розпочалися в Никомидії, а звідти поширились на всю Римську імперію, досягли й лікійської області. Святий Миколай, не боячись гонителів, безстрашно проповідував віру Христову, за що разом з багатьма християнами був ув’язнений, де у темниці страждав від голоду й спраги, терпів усілякі скорботи.

З початку царювання імператора Костянтина гоніння припинилися, і Мир-Лікійський архієпископ, вийшовши з темниці, знов взяв управління над своєю паствою. У цей час нове лихо спіткало церкву: в ній почалися внутрішні чвари. Єресі і розколи взялися турбувати християн. В надрах самої церкви з’явилися неправдиві вчителі, на чолі яких став Александрійський священик Арій. Бажаючи відновити мир в церкві Христовій, імператор 325 року скликав у місті Нікеї єпископів з різних областей імперії для вирішення питань, що їх підняли відступники. Це був перший вселенський Собор, на якому були присутні 318 отців Церкви. Собор засудив аріанську єресь, також на ньому був складений Символ Віри до 8-го члена. На цьому соборі був присутнім й архієпископ Миколай, і під час гострої суперечки з Арієм, «не стерпівши богохульства, вдарив його по щоці...» Цей прикрий вчинок був справедливо засуджений усім собором єпископів. Святителя Миколая позбавили архієрейських знаків. Проте деякі з єпископів мали те ж саме чудне видіння, що було перед вибранням його в архієреї: вони «побачили з одного боку від святителя Ісуса Христа з євангелієм, а з другого - Матір Божу з омофором» Після цього відкриття святому Миколаю повернули архієрейські знаки і почали вшановувати його як угодника Божого.

Повернувшись у Мири, святий Миколай, як і раніше, продовжував керувати своєю паствою, здійснивши в цей час багато чудес. Свій земний вік він скінчив у глибокій старості, у 343 році, в Мирах, і був покладений у соборній церкві. З нетлінних мощів його точилося благовонне миро, від якого віруючі отримували зцілення. Згодом мощі були перенесенні в місто Бар (Італія), де вони спочивають і донині.

Церква прославляє святого Миколая чудотворця на одному рівні зі святими апостолами і святкує день його упокоєння 19 грудня, а 22 травня - день перенесення мощів у місто Бар.

Святий Миколай для пастви був прикладом християнського життя, двері його дому були відчинені для всіх, кожного він приймав з любов’ю, був для дітей – батьком, для нужденних – годувальником, для тих, хто плаче, – розрадником, для знедолених – заступником.
З-поміж великих святих угодників Божих святитель Миколай Чудотворець користувався особливою любов’ю нашого народу, який свято вірив, що він захищає усіх бідних і знедолених, боронить від стихійних лих, а найбільше – від води. Свято зимового Миколая, на відміну від весняного, відзначали урочисто. Та найбільше його пошановували діти, яким батьки клали під подушки гостинці від святого – “Миколайці”. Одержати ж подарунок можна було, якщо не гнівити святого Миколая протягом року.

Зі Святом!


"..Ім'я великого угодника Божого, святителя і чудотворця Миколая, швидкого помічника та молитовника за всіх, що моляться до нього, прославилося у всіх кінцях землі, в багатьох країнах і народах. В Русі безліч соборів, монастирів і церков присвячено його святому імені. Немає, мабуть, жодного міста без Миколаївського храму. В ім'я святителя Миколая чудотворця був хрещений святим Патріархом Фотієм митрополит Київський і всієї Русі Київський князь Аскольд, перший князь-християнин (+ 882) на наших теренах. Над могилою Аскольда свята рівноапостольна Ольга (пам'ять 11 липня) спорудила перший храм святителя Миколая в Києві та Русі. ..."

Київські чудеса Святого Миколая.

"...Один з перших храмів на честь цього преподобного був зведений на Аскольдовій могилі ще в часи княгині Ольги. Збереглися багато легенд про діяльність Божого угодника на берегах Дніпра. Так, одне з передань оповідає про молоду пару, яка зі своїм чадом відправилася відпочивати до Вишгороду. Повертаючись по Дніпру додому, мати заснула і випустила дитя у воду. Приголомшені горем батьки стали докоряти святого Миколая за те, що він, будучи захисником мандрівників, допустив таке. Потім молилися, просили вибачення за свої слова. Вранці дитя було знайдене цілим і неушкодженим в храмі Святої Софії біля ікони Миколи Чудотворця. Згодом цей образ отримав назву Миколи Мокрого. Сьогодні ікона знаходиться в Нью-Йорку, в церкві Святої Трійці, куди під час війни її вивіз один священнослужитель. Допомагав чудотворець не лише простим людям.
Відомий переказ про великого київського князя Мстислава, сина Мономаха. У 1113 році, полюючи, він заблукав у лісі поблизу Берестова і знайшов потрібну дорогу, завдяки сяянню що походило від ікони святителя Миколи, яка стояла на високому пні. На згадку про цю подію Мстислав Володимирович заснував тут Пустинно-Микільський монастир.
А ось до злодіїв, брехунів і злочинців святий був нещадний. Узяти хоч би легенду про те, як чудотворець покарав кочівника, який, присягнувшись на іконі Миколи Доброго (в однойменній подільській церкві), не виконав своєї обіцянки. Або притчу про "притиснутого" грабіжника, що намагався винести з храму дорогоцінне начиння. І якщо згадані чудеса можна зарахувати до легенд, то як розцінити одкровення радянського письменника Анатолія Кузнецова, що став очевидцем дивного явища над Куренівкою на прикінці 30-х років минулого століття? У романі "Бабин яр" він пише: "На чорному зоряному небі світилася людська фігура, схожа на Миколу Угодника. Вірніше, вона як би складалася з контурів, прокреслених ледве помітними крапками-зірочками. Чомусь мене охопив такий жах, що я кинувся ховатися за дверима... Я не знаю до цих пір, що це було і як пояснюється".
Можете уявити реакцію киян в розпал найпалкішої атеїстичної пропаганди. На той час вже були знищені Пустинно-Нікольський монастир, Нікольський Військовий собор, храм Миколи Доброго на Подолі, Миколаївська церква на Слобідці. Із зруйнованими куполами стояв на замку величезний Миколаївський собор в Покровській обителі, а двері храмів Миколи Притиська, Ніколи Набережного і Миколи Лікарняного (у Києво-печерській лаврі) були забиті цвяхами. Та ж доля спіткала і Миколаївський костел, в приміщенні якого влаштували склад. Не дивлячись на це, святий продовжував "жити" в назвах міських місцевостей, вулиць і площ. У топонімії столиці до цього дня збереглися назви: Нікольська Борщагівка, Нікольсько-слобідська, Притисько-Нікольська і Нікольсько-ботанічна вулиці. А що говорити про великих тезків святого! Проспект поета Бажана, вулиці історика Закревського, художників Мурашко і Пімоненка, письменників Гоголя і Леськова, лікаря Пирогова, астронома Коперника...
Ім'я Божого угодника носили і деякі правителі. Тому в ХIХ столітті Київ поповнився такими топонімами, як Миколаївський Ланцюговий міст, Миколаївська вулиця (нині -- Городецкого), Миколаївський парк (зараз -- Шевченко), Гавань імператора Миколи II."

Радуйся Святий Миколаю, моли Бога за нас!

[kiy]

Преподобні Марко Гробокопатель, Феофіл та Іоанн Печерскі.

"Про преподобних Марко Гробокопателі, Феофілі Плачливому та Іоані (XI - XII) розповідає Києво-печерський Патерик. (Скор.):
Два брати - ченці, преподобний Феофіл і Іоан, так любили один одного, що прохали преподобного Марка приготувати їм одну могилу. Опісля багато років, старший брат був посланий по монастирських справах. У той час брат Іоан захворів і помер. Через декілька днів повернувся преподобний Феофіл і пішов разом з братією поглянути, де покладений померлий. Побачивши, що він лежить в їх труні на першому місці, обурився на блаженного Марка і сказав: "Навіщо поклав його тут на моєму місці? Я старший за нього". Печерник, з упокорюванням кланяючись преподобному Феофілу, просив пробачити його. Потім, звернувся до покійного, сказав: "Брат, встань і дай це місце старшому, а ти ляжи на іншому місці". І мертвий посунувся в труні. Побачивши це, преподобний Феофіл впав до ніг преподобного Марка і просив вибачення. Печерник зауважив йому, щоб він піклувався за своє спасіння, оскільки через деякий час його також принесуть сюди. Почувши це, преподобний Феофіл прийшов в жах і вирішив, що скоро помре. Роздавши все, що мав, і залишивши лише мантію, він щодня чекав смертної години. Ніхто не міг утримати його від сліз або змусити скуштувати солодкої їжі. Від плачу преподобний Феофіл втратив зір. Преподобний Марк перед кончиною на його благання померти разом з ним сказав: "Не бажай смерті, вона прийде, хоч би ти і не бажав. Ось що послужить знаменням близької твоєї кончини: за три дні до смерті ти прозрієш". Слова святого справдилилися. Тіло преподобного Феофіла покладене в Антонієвой печері, в труні разом з його братом преподобним Іоаном, поблизу мощів преподобного Марка."

Дуже стисло..
На сайті Києво-Печерської Лаври розгорнуто (посилання під образами святих) докладніше, з багатьма цікавими подробицями Божої Присутності в житті святих угодників-земляків.

Преподобні Антоніє і Феодосіє, й всі святі Києво-Печерські моліть Бога за нас!

[kiy]

Преподобний Павло Фивейський
День пам'яті: Січень 28.
"Преподобний Павло Фівейський народився в Єгипті, в місті Фіваїді. Залишившись сиротою, він багато зазнав від свого користолюбивого родича через батьківський спадок. Під час гонінь Декія (249 - 251) на християн святий Павло, дізнавшись про підступний задум віддати його до рук гонителів, покинув місто і віддалився до пустелі.
Оселившись в печері біля підніжжя гори, преподобний Павло, нікому не відомий, прожив в ній 91 рік, невпинно молючись Богу денно і нощно. Харчувався він фініками і хлібом, який приносив йому ворон, одягом з пальмового листя ховався від холоду та спеки. За ведінням Божим, вже незадовго до кончини преподобного Павла, Господь відкрив про нього преподобному Антонію Великому (пам'ять 17 січня), який також трудився у Фіваїдській пустелі. Одного дня святому Антонію прийшла думка, що навряд чи є інший такий пустинник, як він, і тоді він почув голос: "Антоній, є раб Божий, який досконало за тебе і раніше тебе оселився тут у пустелі. Йди в глибину її і знайдеш його". Антоній пішов і знайшов печеру святого Павла. Преподобний Павло вийшов на зустріч, що стало уроком смирення Антонію. Старці назвали один одного по імені, обнялися і довго розмовляли. Під час бесіди прилетів ворон і приніс їм обом хліб. Преподобний Павло відкрив преподобному Антонію наближення своєї кончини і заповідав поховати його. Помер святий Павло під час молитви, стоячи на колінах. Преподобний Антоній бачив, як його свята душа в оточенні Ангелів, пророків і апостолів, сходила до Бога. Два леви прибігли з пустелі і кігтями вирили могилу. Преподобний Антоній поховав святого старця і, узявши його одяг з пальмового листя, віддалився до своєї обителі. Одяг ций преподобний Антоній зберігав, як найбільшу святиню, і надівав лише двічі на рік - в Пасху та П'ятидесятницю.
Помер преподобний Павло Фівейський у 341 році, коли йому було 113 років. Він не заснував жодної обителі, але незадовго після його кончини з'явилося багато послідовників його життя та покрили пустелю обителями. Преподобний Павло вважається засновником православного чернецтва. У XII столітті тіло святого Павла, по волі імператора Мануїла (1143 - 1180), було перенесено до Константинополя і покладене в Перівлептській обителі Пресвятої Богородиці.
Згодом воно було перенесене до Венеції і, нарешті, до Угорщини в Офеї; частина голови його знаходиться в Римі."
Джерело


Преподобний Іоан Кущник.
День пам'яті: Січень 28.
"Був сином багатих і знатних батьків, що жили в Константинополі в V столітті. З юності полюбивши Христа більш всього земного, прохав батьків подарувати йому Євангеліє, щоб, читаючи, справою виконувати написане. Зустрівши ченця з обителі «Невсипущих» і бажаючи чернечого життя, таємно пішов з будинку, узявши з собою Євангеліє, дарунок батьків. Прийнявши постриження, преподобний Іоан прожив в обителі шість років і перевершив багатьох чернечими подвигами.
Бажаючи побачити батьків, під виглядом жебрака повернувся до Константинополя і оселився біля брами рідної домівки в кущі (тобто в наметі, звідки і найменування святого — Кущник), не відкриваючи себе. Батьки посилали йому їжу зі свого столу, як милостиню Христа ради. Три роки, обтяжений і пригноблений, прожив він в цьому кущі, терплячи голод, холод і спеку, невпинно розмовляючи з Господом і святими Ангелами. Завжди з ним було Євангеліє, дароване батьками, звідки черпав він дієслова вічного життя.
Перед кончиною преподобному у видінні з'явився Господь, відкривши йому, що приходить кінець його скорботі і через три дні він буде узятий в Царство Небесне. Преподобний Іоан відкрився батькам і мирно почив у віці не більше 25 років На місці його кончини батьки святого спорудили храм і притулок для жебраків і бездомних. Мощі святого Іоана Кущника знаходилися в Римі."
Джерело